Ще хлопчиськом вона привела мене в церкву, де я служив послушником, кадило готував, потім подавав його священикові, - розповідає 82-річний Борис Григорович Возніцкий.
Йому, молодикові з волинського села Ульбарів, яке розташоване між Рівним і Дубно, призначено було завжди обходити стороною підстерігаючу смертельну небезпеку. Під час німецької окупації він втік від насильницької відправки на роботу до Німеччини, пішки добирався з Рівного в рідне село. Сховався на горищі в соломі.
Змучений дорогою заснув, та так, що не чув, як поліція на очах у переляканої матері багнетами шукала в соломі утікача.
Волею тієї ж долі він потрапив в штрафну роту і через п’ять місяців відбув на фронт.
Роту кинули під Шауляй. Там з 120 чоловік за два тижні залишилося в живих шестеро хлопців, у тому числі і Возніцкий.
Був ще випадок. Йшло чергове настання. Військова частина Возніцкого рухалася дві ночі без сну. Щоб не повалитися …
український лувр →
Безкорисливий мільярдер
Львівська галерея мистецтв
